Від початку нападу росії на мирну Україну щоранку кожен з нас прокидається з думкою про війну та її наслідки. Ще зовсім недавно ми жили в мирі та злагоді, працювали, кохали, виховували дітей, зустрічались з друзями та рідними, будували плани на майбутнє. Та 24 лютого життя кожного українця змінилось назавжди…
Щодня я спілкуюсь з представниками влади, дипломатами, колегами та звичайними людьми. Щодня я чую з перших вуст про жахіття, які творять російські військові на окупованих територіях.
Мене переповнюють емоції і так багато хочеться сказати та важко підібрати слова. Серце болить усвідомлюючи, яку ціну платить Україна та її народ за право бути вільними на своїй землі. У чому винні діти, жінки та мирні громадяни, яких безжально вбивають щодня? Чому над ними так знущаються? Звідки стільки ненависті до нашого народу?
Важко дивитись, якою стала Буча після відступу окупантів. Перед очима понівечені тіла загиблих мирних жителів, серед яких жінки та діти. Це все, як страшний сон і такого не могло статись у 21 столітті… Але сталось.
А ще Ворзель, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, Мотижин, Чернігів, Харків, Мелітополь, Ізюм, Маріуполь. Навіть важко уявити, що переживають та пережили мешканці цих міст, які залишились живими. Світла і вічна пам’ять загиблим мученикам та визволителям. Ніколи вас не забудемо!
Ми вже не будемо такими, як раніше. Війна змінила усіх нас, змінила наших дітей. Важливо, щоб це жахіття якнайшвидше закінчилась і ми повернулись до мирного життя. Діти щиро цього бажають, як і дорослі…
Я впевнений, що ми обов’язково переможемо та побудуємо гарну квітучу Україну. Відбудуємо кожен садочок, школу та лікарню, кожен будинок та дорогу, запустимо в небо ще не одну “Мрію”. Одне тільки дуже шкода – що цього не зможуть побачити наші захисники, цивільні, жінки, особливо дітки, яких безжально вбили російські ракети, бомби, кулі.
У кожного з нас схожі думки у цей непростий час. Головне – не здаватись, вірити у краще та докладати максимум зусиль, щоб пришвидшити час нашої Перемоги!
Я люблю свою родину і свою рідну Україну.
Я – УКРАЇНЕЦЬ і пишаюсь цим.
Почесний Консул Республіки Молдова
Микола Скрипковський